Захист прав інтелектуальної власності вже не є новиною в Україні. Однак цей процес, особливо в галузі інформатики, розвивається надто повільно. Про питання легалізації вже наявних продуктів та основні проблеми з інтелектуальною власністю в нашій країні розповідає Ірина Криштопа.

Еще в номере   Украине помогут вступить в эру Интернет   Об электронном бизнесе в Украине   Зима закончилась EnterEXно   Такая доступная услуга приватности в Сети

На момент написання інтерв’ю Ірина Криштопа обіймала посаду заступника директора Українського науково-дослідного інституту стандартизації, сертифікації та інформатики. А раніше вона була заступником голови Державного агентства з авторських та суміжних прав. Ірина Вікторівна зробила чималий внесок у розробку «Концепції легалізації програмних продуктів та боротьби з нелегальним їх використанням», яка готувалася під керівництвом Держкомзв’язку України.

Перехід до цивілізації на ринку hi-tech

– В якому стані сьогодні перебуває концепція легалізації програмних продуктів?

– Роботу над концепцією завершено. Вона вже пройшла етап узгодження в Кабінеті Міністрів України і має розглядатися на засіданні Урядової комісії з питань аналітичного й інформаційного забезпечення органів державної влади. Підготовлено проект розпорядження Кабміну, відповідно до якого концепція повинна бути затверджена. Загалом процес триває і прийняття розпорядження можна очікувати в середині весни. Втім, одного прийняття замало. Розпорядження повинно бути реалізовано. Для цього необхідно розробити певні підзаконні акти, законопроекти, знайти джерела фінансування.

– Яким же вбачається процес легалізації відповідно до концепції?

– У концепції передбачено ряд положень. Ідеться й про розробку нових законодавчих актів (Про комп’ютерні злочини, Про охорону комп’ютерних програм і баз даних), і про внесення змін і доповнень в уже існуючі документи щодо посилення відповідальності за порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності та ін. Закупівлю нових програмних продуктів для потреб державних органів рекомендується проводити централізовано. Також важливим є вдосконалення роботи державних установ, покликаних займатися охороною інтелектуальної власності.

Як відомо, минулого року Державне агентство з авторських і суміжних прав було ліквідовано. Держкомзв’язку цими питаннями також займатися не уповноважений. Сьогодні в рамках Міністерства освіти та науки діє Департамент інтелектуальної власності, якому підпорядковується Державне підприємство «Українське агентство з авторських і суміжних прав». Однак у рамках адміністративної реформи, що почалася в 1999 р., значна частина фахівців колишнього ДААСП у це держпідприємство не потрапила. Відтак професійно охороняти інтелектуальну власність в нашій країні стало набагато складніше. Наприклад, відповідно до знаменитого літнього Указу Президента щодо Інтернету та доручень прем’єр-міністра України, до кінця 2000 р. необхідно було розробити ряд концепцій та законопроектів щодо захисту прав інтелектуальної власності в Мережі. Вже настав 2001 р., а ці концепції та законопроекти так і не з’явилися.

Авторські права і піратство

– Нарешті, якою, на ваш погляд, сьогодні є ситуація із захистом авторських прав в українському Інтернеті?

– Формально авторам творів (того ж Web-сайта) не потрібна реєстрація авторства. На практиці ж їм часом радять одержувати авторське свідоцтво як на програмну компоненту Web-сайта, так і на графіку. У спірній ситуації це може слугувати додатковим свідченням авторства. Втім, поки що всі ці прийоми носять поодинокий характер. Масовою практика захисту своїх інтелектуальних прав у Інтернеті в Україні ще не стала.

До речі, у сусідній Росії справи просуваються швидше. Зокрема, там уже створений у рамках організації «Інформрегістр» так званий Web-депозитарій. Ця організація займається саме реєстрацією об’єктів інтелектуальної власності в Інтернеті. Поряд з елементами дизайну і програмування там реєструються цілі сайти з усіма своїми статтями та графічно-мультимедійними матеріалами. Природно, при виникненні спірних ситуацій реєстрація у Web-депозитарії служить додатковим захистом прав автора.

– Наскільки значним є тиск з боку Заходу в плані боротьби з комп’ютерним піратством?

– Як відомо, торік Україну було включено Сполученими Штатами у так званий «Список 301», куди входять держави з великим рівнем піратства, в тому числі комп’ютерного. До таких країн можуть бути застосовані різні санкції економічного характеру: відмова в наданні кредитів, ліквідація преференцій у торгівлі, відмова у вступі до Світової організації торгівлі тощо. Водночас, не варто забувати, що західні дані про масштаби виробництва в Україні продукції на лазерних оптичних дисках і, звичайно, піратства, не мають жодного підтвердження з боку вітчизняних органів статистики. Точно не відомо, скільки ж такої продукції існує в нашій країні, не кажучи вже про те, скільки її експортується за кордон.

Тут є багато політичних моментів. Приміром, Китай, який також часто обвинувачують у комп’ютерному піратстві, зумів домогтися від західних компаній ліцензій на тиражування тих же комп’ютерних програм для внутрішнього ринку за цінами набагато нижчими від світових. Чому б нашій владі не зробити того ж? Треба не закривати заводи, а домовлятися з іноземними правовласниками.

Стандартизація в інформатиці

– Яка зараз роль Держстандарту у справі інформатизації України?

– Сьогодні найболючіше питання – розробка вітчизняних стандартів у галузі інформатики. Через нестачу коштів в Україні діють лише близько сотні таких стандартів, переважно термінологічних. Водночас тільки в рамках Міжнародної організації стандартизації (ISO) їх нараховується майже 1500. До того ж більшість наших стандартів було розроблено ще в 1993–1996 рр.

– А чим це може загрожувати?

– Виходить так, що ні наші програмні продукти за кордоном, ні іноземні в Україні формально не є сумісними. Наші розробники ПЗ не зобов’язані дотримуватися стандартів, які не діють в країні, водночас закордонні розробники не зобов’язані враховувати вітчизняні стандарти. Звідси проблеми сертифікації західного устаткування, програмного забезпечення тощо. Хвилю отримування сертифікатів якості серії ISO 9000, що прокотилася Україною минулого року, не варто вважати якимось проривом. У більшості випадків ця сертифікація стосувалася лише виробничих операцій, а не виробленої продукції і не спиралась на державні українські стандарти в цій галузі.

– Ви порушували це питання раніше?

– Ми що називається «б’ємо у дзвони» вже багато років. Однак на приведення у відповідність вітчизняних та іноземних стандартів у галузі інформаційних технологій коштів як не виділялося, так і не виділяється.

Найближчі перспективи

– І скільки потрібно грошей?

– Видати документ про визнання в Україні міжнародних стандартів у галузі інформаційних технологій замало. Попередньо слід провести велику роботу з перекладу їх на українську мову (до речі, в ряді випадків у нас немає навіть відповідних термінів), їх потрібно узгодити тощо. На всю цю роботу треба мільйони доларів.

Однак справа не тільки в грошах. Потрібні відповідні фахівці. Навіть просто перекласти технічну інформацію зможе не кожен перекладач. Крім того, кожного року кількість міжнародних стандартів у цій сфері зростає на 15–20%, а в приблизно 30% вносяться суттєві зміни: ми знаходимося у ситуації «нумо, дожени!..»

– Якою ж у цьому випадку ви бачите перспективу роботи так званих «технопарків»?

– Єдиний легітимний шлях роботи для них, – це так зване офшорне програмування. Іншими словами – створені в таких технопарках програми можуть бути використані винятково на Заході. Для їхнього впровадження в Україні вони повинні бути сертифіковані відповідно до вітчизняних стандартів.