|
10 ноября 2000 г.
За 30 рокiв iснування поряд з усiма своїми позитивними надбаннями Інтернет перетворився на потужного порушника загальноприйнятих законiв, що перетнув усi географiчнi кордони. Проникнення Мережi в повсякденне життя людини спонукає уряди держав вивчати це явище та контролювати його. Близько 45 країн свiту обмежують доступ своїх громадян до Інтернету. Але уряди бiльшостi розвинених держав вважають, що обмеження чи заборона доступу – неприпустимi методи втручання в розвиток Мережi, особливо в часи становлення Інтернет-економiки.
 |
|
Еще
в номере |
 |
 |
| |
Консолидация усилий для удержания IТ-специалистов |
|
| |
Депутаты заинтересовались нематериальным |
|
| |
Телекоммуникационное шоу года |
|
| |
Укрнету повезет с деньгами? |
|
| |
ГИС изменят жизнь к лучшему |
|
У 90-х роках спроби встановити принципи регулювання дiяльностi учасникiв Інтернет-ринку, а вiдтак i самої Мережi, здiйснювалися в країнах Європи.
Полiтика європейських держав стосовно iнтернету визначається особливiстю стану телекомунiкацiй у них. Сама природа Всесвiтньої мережi робить цей стан важким для регулювання. В Європi зазначений процес ускладнювався ще й реформами телекомунiкацiйного сектора, його лiбералiзацiєю та приватизацiєю державних пiдприємств зв’язку. Спiльнi обговорення головних засад регуляцiї iнтернету з боку європейських держав та учасникiв iнтернет-ринку призвели до двосторонньої згоди у визнаннi необхiдностi саморегуляцiї iнтернет-iндустрiї.
Францiя
Пiсля приватизацiї державного оператора France Telecom i переходу на волоконно-оптичнi лiнiї зв’язку намiтилося стрiмке зростання популярностi Мережi. Це змусило уряд контролювати зазначений сегмент ринку. Було заборонено використовувати технологiї кодування для листування. З метою пiдняти нацiональну культуру в iнтернетi влада встановлює закон, згiдно з яким усi сайти, що рекламують послуги або надають їх, мають бути перекладенi французькою мовою. Пiклування про чистоту мови є першочерговим i зараз. Незважаючи на досить жорсткi на той час умови виходу на ринок, у сiчнi 1998 р. уряд видiлив 1,5 млрд. французьких франкiв для розробки вiтчизняних iнтернет-проектiв.
А в 1996 р. увага всього свiту була прикута до спроб уряду Францiї заблокувати доступ усерединi країни до сайта, де мiстилися матерiали книги La Grand Secret, визнаної урядом забороненою (її автор навiв неправильнi данi про здоров’я президента країни Франсуа Мiттерана). Книга була розмiщена в Мережi власником iнтернет-кафе пiсля її заборони. Уряд наказав французьким iнтернет-провайдерам закрити для вiдвiдування Web-сайт iз книгою. Але доступ до нього був вiдкритий через провайдерiв iз сусiднiх країн.
Тодi уряд вирiшив вести iншу (досить активну) полiтику – вдосконалювати iнформацiйнi технологiї та створювати cприятливий клiмат для їх розвитку на батькiвщинi i через них контролювати доступ до iнформацiйного наповнення Мережi.
Нiдерланди
У цiй державi в 1985 р. уряд зняв з себе функцiю контролю за поширенням образливої iнформацiї. Це означає, що кожен громадянин країни визначає сам, що йому слухати, дивитися. Проте уряд залишає за собою право покарати таку поведiнку, яка зашкоджує дiтям або рiзним етнiчним групам.
Для регуляцiї контенту в країнi запроваджено «гарячу лiнiю», яка залучає користувачiв до виявлення нелегального контенту, зокрема – дитячої порнографiї. «Гаряча лiнiя» Meldpunt voor Kinderporno дiє з 1996 р. i повнiстю фiнансується урядом. Усi надiсланi користувачами повiдомлення ретельно вивчаються й оцiнюються експертами. В разi затвердження iнформацiї як такої, що суперечить закону, на адресу, де її було виявлено, надсилається повiдомлення. В бiльшостi випадкiв контент вилучається пiсля першого попередження.
Iснує в Нiдерландах своя Асоцiацiя iнтернет-провайдерiв – NLIP. Вона iнiцiювала впровадження трьох «гарячих лiнiй», присвячених дитячiй порнографiї, расизму та iншому образливому контенту.
Великобританiя
Закони, якi регулюють дiяльнiсть рiзних засобiв масової iнформацiї в цiй країнi, застосовуються i для регулювання iнтернету. Проте з 1994 р. було видано кiлька додаткових документiв, що стосуються саме iнтернету. Це акти про захист iнформацiї, переданої електронним способом; про вiдповiдальнiсть перед законом за наклепи, про покарання за сексуальну образу через письмову або вiдеоформу в Мережi. Уряд чiтко визначив межу мiж незаконною iнформацiєю (дитяча порнографiя, наклепи, шахрайство) та небажаною (расизм, екстремiзм, антисемiтизм, релiгiйнi розбрати, пропаганда наркотикiв).
У 1996 р. у країнi створено органiзацiю IWF – фундацiя нагляду iнтернету. Її засновники – Асоцiацiя iнтернет-провайдерiв (ISPA), LINX (London Internet Exchange), DTI (Департамент торгiвлi та промисловостi), Мiнiстерство внутрiшнiх справ тощо. IWF складається з адмiнiстрацiї, до якої входять представники iнтернет-провайдерiв, та департаменту нагляду, який сформовано з представникiв навчальних закладiв, громадських установ та ЗМi. Це, скорiше, державна установа, нiж незалежний регулятивний орган. Її функцiї – попереджати та арештовувати. Коли вiднайдено нелегальний контент, IWF попереджує британських iнтернет-провайдерiв i вимагає заблокувати доступ до забороненої законом iнформацiї. Якщо ж вимога IWF залишається без уваги, остання звертається до полiцiї.
Органiзацiя бере участь у розробцi системи класифiкацiї контенту, щоб уможливити використання системи PICS (Platform for Internet Content Selection). В основi класифiкацiї лежить система RSAC (Recreational Software Advisory Council), створена в США, яка дозволяє самим контент-провайдерам оцiнювати свiй матерiал за чотирибальною шкалою за такими критерiями: насилля, секс, мова. Сьогоднi близько 90 тис. сайтiв у Всесвiтнiй мережi оцiненi за цiєю системою.
Правила та моральнi обов’язки iнтернет-провайдерiв закрiплює ISPA, заснована в 1995 р. Мета її дiяльностi – представляти iнтереси компанiй та вживати заходiв для безпечного використання iнтернету в умовах жорсткої конкуренцiї.
Iталiя
В країнi не iснує спецiального органу для здiйснення регулювання iнтернет-контенту. Законодавство стосовно iнтернету обмежується лише кiлькома додатками до iснуючих законiв. Та вони сформульованi не конкретно, що викликає появу численних, iнодi протилежних їх iнтерпретацiй. Тi сили, якi зобов’язанi технiчно та практично пiдтримувати життєдiяльнiсть Мережi, дуже повiльно впроваджують новi закони й лише за наказом Європейського Cоюзу. При цьому уряд залишає за собою право контролювати та втручатися в тi послуги iнтернету, де iснуючих законiв недостатньо.
Лише в 1995 р., через п’ять рокiв пiсля рiшення Європейської комiсiї, уряд країни визнав необхiднiсть саморегуляцiї ринку. Але жодного законодавчо пiдкрiпленого рiшення не було. Тож це означає, що регуляцiю контенту здiйснюють користувачi та провайдери. Вiдповiдальнiсть за утримання незаконного контенту несуть провайдери та магiстрат. Хоча досi незрозумiло, як вiдбуватиметься iдентифiкацiя того, хто вiдповiдальний за введення незаконної iнформацiї, та в яких випадках провайдер має дiяти як цензор, якими засобами контролювати контент.
В країнi дiє Асоцiацiя iнтернет-провайдерiв, що займається пiдтримкою загальних норм, визначенням правил етичної поведiнки в наданнi послуг. Вона має право перекривати доступ до Мережi тим провайдерам, якi своєю дiяльнiстю суперечать загальноприйнятим нормам.
Саморегуляцiя - загальна тенденцiя
Якщо в нашiй країнi розвиток iнтернету стримує недостатнiй технiчний розвиток сучасних мереж та нерозроблена законодавча база, то в Європi, як бачимо, використання можливостей Мережi в повсякденному життi гальмується лише кiлькома проблемами законодавчої бази, зокрема та над усе – гарантуванням захисту секретностi iнформацiї.
В усiх iнших питаннях європейськi країни поступово доходять висновку, що вiдповiдальнiсть за iнформацiю, розмiщену в Мережi, несе не провайдер доступу, а автор цiєї iнформацiї. Саморегуляцiя та особиста вiдповiдальнiсть – головнi чинники контролю.
Такого ж висновку дiйшли й урядовцi США. Кожен зi штатiв держави має свої особливi закони з приводу монiторингу iнформацiї в iнтернетi. Для регуляцiї та узгодження дiй учасникiв iнтернет-ринку з iснуючим законодавством у 1996 р. у країнi було створено iнтернет-консульство. Це незалежний, позапартiйний орган, прихильник принципу саморегуляцiї галузi. Роль державних органiв i законiв – створити рiвнi умови всiм для доступу в Мережу, тобто вдосконалювати технiчнi засоби та встановлювати доступнi тарифи.
Щоправда, iснують питання, розв’язання яких без втручання держави неможливе. Наприклад, порушення державних законiв. В майбутньому допомогти у боротьбi з iнтернет-злочинцями має спецiально пiдготовлена iнтернет-полiцiя.
ДК Зв'язок
|
Публикации